Месяц: Декабрь 2008

Іще 23 лютого 2008 року мною на ім’я начальника Бершадського РВ УМВС України у Вінницькій області Андрущенко В.М., було написано Заяву у якій я просив, аби вони перестали у прямому розумінні цього слова іздіватись над редакцією газети «Слово Боже – УПЦ», мною як редактором, і нехай уже вивозять мене до лісу і убивають, бо я не можу терпіти такі знущання. Однак моєї душі їм стало замало, і вони вирішили іще познущатись над моєю матушкою, «Ветераном праці» Драган Ніною Мойсеївною. Для цього вони підключили голову Яланецької сільської ради Богомаза Олександра. 
  Працівники Тростянецької міліції, на чолі із дільничним інспектором Дзюбенком Василем, приїджали до нас у редакцію, і убили вагітну собачку «Лесю», і важко побили собаку «Рекса». 
  Нещодавно колишній працівник міліції, пенсіонер Кушнір Петро, украв з подвір’я редакції газети «Слово Боже – УПЦ» собаку «Бровушку». Свої дії він пояснив тим, що у його доньки, яка проживає у селі Лісниче злодії украли кури і їй потрібен собака. Декілька років тому з домоволодіння моєї матері було украдено труби та бляху. Було порушено кримінальну справу. Однак вони не хтять нічого робити. Аби знущання було більш дієвим Бершадські міліціонери підключили кореспондента газети «Вінниччина» Федора Шевчука, який у своїх статтях , безпідставно, обріхує газету «Слово Боже – УПЦ», глумиться над почутями віруючих, розпалюючи міжконфесійні чвари. 
  Сьогодні працівники Бершадської і Тростянецької міліції, відчуваючи безкарність і вседозволеність, нехтуючи усіма законами здійснюють «набіги» на редакцію, а завтра може бути застосована рейдерська атака? 
  Олександр Драган, редактор газети «Слово Боже – УПЦ»,
село Флорине, Бершадський район, Вінницька область. 

Із відкриттям кореспондентського пункту редакції нашої газети «Слово Боже – УПЦ» у селі Яланець, мені часто доводиться бувати у цьому селі.До нашого будинку, позаминулої осені приблудився безпритульний собака, білого кольору. Назвали його Шаріком.Мені коштувало неабияких зусиль, терпіння, ласки, аби приручити Шаріка. Він спочатку боявся підходити до людей, не кажучи про те, аби брати з рук їжу. Та все ж таки, з Божою допомогою цей собачка став горнутись до мене. З часом, з моїх рук став брати хліб, перестав боятись і людей. На скільки я зрозумів у його «собачому житті» було не солодко. Коли я попід став прямував у центр села, то Шарік завжди біг поруч. Він просто радів життю! Одного разу влітку, коли лише я закінчив читати «Псалтир» о 2 годині ночі, почув як дуже хтось б’є собаку… Вранці коли я доторкнувся до його тіла, то побачив, що Шарік увесь побитий; тече кров і поневічене тіло. Знову він почав цуратись людей, не підходив навіть до мене. Знову мені довелось його приручати. Видно комусь із яланчан не сподобався цей собака, який за своє життя нікому не зробив поганого, бо вирішив його отруїти. Я не стану описувати у яких страшних муках та конвульсіях помирав на моїх руках Шарік. Зі своєї сторони я робив усе, аби врятувати бідолашного. Видно, що Богу було угодно, аби забрати Шаріка до себе на небеса.

Я не розумію вас, яланчани, звідки у вас стільки жорстокості до тварин та байдужості до чужого людського горя? Пригадую, як нещодавно на відрізку шляху Яланець – Флорине сталася жахлива аварія у якій загинуло 5 місцевих жителів, які їхали у маршрутці на базар. Найбільше вразила поведінка тих людей, які залишились живими; вони почали перевертати поневічені мертві тіла, аби знайти свої мішки із кабаковими зернятами, картоплею. Далі вони почали зупиняти зустрічний транспорт, аби все ж таки потрапити на базар. Не знаю яке то було у них базарування, коли трапилась така трагедія. Одна жіночка яка чудом залишилась живою повернулась у село до автобусної зупинки у одному сандалі, бо другий загубила по дорозі, і розповівши про аварію побачила, як люди які стояли на зупинці повтікали по домівках. Ніхто не поїхав до місця трагедії, аби надати потерпілим допомогу. Під час сварки у самому центрі села у 2003 році, між Рибак Оленою та місцевим жителем Петром Х., коли останній з усього розмаху правою рукою вдарив у лівий висок Олену, внаслідок чого вона дуже закричала і упала на землю. Свідком цього було багато жителів села, але чомусь ніхто не став викликати швидку допомогу, зрештою, міліцію. Усі як завжди повтікали; лише зрідка заглядали через тин і гадали чим це закінчиться. Я упевнений, аби тій жінці було надано своєчасну медичну допомогу, то вона залишилася б жива, а так майже 2 години вона самотньо пролежала на дорозі.

Я не розумію, звідки у людей стільки байдужості та черствості? І церква у селі Яланці є. І священик кожної неділі читає проповіді. Однак щось не те у душах людей. Господи прости нас грішних!

Олександр ДРАГАН,

редактор газети «Слово Боже – УПЦ»

Бершадський район, Вінницька область.

 

Нет, наверное на Земле человека, который бы не понимал, что пьянство – это вред и смерть. Православный человек осознаёт пьянство как грех, особенно остро, так как помнит слова Апостола Павла о том, что пьяницы не наследуют Царствия небеснаго. Почему употребляют алкоголь все? Почему в наше время этот грех становится нормой жизни, причиной душевной и физической гибели многих людей? В чём духовные корни этого греха? Что делать? 

В книге «Деяний святых Апостолов» говорится, что когда Апостолы по действию Святаго Духа стали на разных языках проповедовать Слово Божие, то некоторые «насмехаясь, говорили; они напились сладкого вина» (2,13). В этих кратких словах объясняется причина той ужасной духовной болезни, которая называется «пьянством». Болезни, именно, духовной. Попробуем разобраться. Действие Святаго Духа принимают за действие хмельного напитка. Как известно, выпивший человек чувствует себя раскованно, свободно вступает в общение; он весел, бесстрашен, от него отступает всякая житейская суета. Очевидно, что- то подобное этому усмотрели и в Апостолах, в их дерзновении, смелости и открытости. Оказывается внешне действие вина и действие благодати подобны! Разница в том, что Святый Дух действует могущественно и самовласно как Господь Бог, а вино лишь на время дарит иллюзию свободы и удовольствия, что – бы потом, опустошив душу, оставить человека беззащитным и слабым лицом к лицу с той же неизменившейся жизнью. И вот человек ищет снова забытия, ухода от проблем; ищет лёгкости и невесомости. И то, что можно получить от Духа Святаго, человек быстрее и проще получает от употребления алкоголя. С той только разницей, что если Дух Святый подаёт человеку полноту и радость бытия, то спиртное только видимость полноты этой радости.

Неудовлетворенность жизнью – вот главная причина, толкающая человека к спиртному! Эта глубина, неосознанная тоска- общий удел всего грехопадшего человечества. Пьют все; и богатые и бедные, и неграмотные, различаясь только качеством спиртных напитков. «Зелёный змий» не приносит, ни счастья, ни радости бытия. Вместо них он приносит разбитые семьи и детей – инвалидов, автодорожные происшествия и производственные травмы. Святый Апостол Павел причисляет пьянство к ряду с такими грехами, как блуд, идолослужение, воровство… (1 Кор.6.9) Действительно, статистика говорит, что большинство преступлений совершается под воздействием спиртного, а жизнь показывает, что алкоголь протаривает дорогу к растлениям и супружеским изменам, и прочим непотребностям, которые перечисляет Апостол. Святитель Иоанн Златоуст говорит, что пьяный человек хуже бесноватого ибо бесноватого мы жалеем, а от пьяного отворачиваемся. Пьяный жалок больше мёртвого. Тот лежит без чувств и не делает, ни добра, ни зла. А этот способен только на зло… Обличительные цитаты можно продолжать бесконечно.

Ту же мысль о пьянстве, как об ошибочном стремлении к блаженству находим у Бодлера, поэта печально известного жизнью и творчеством. Он пишет; «Человеческие пороки доказывают неудержимое влечение человека к бесконечному… Человек захотел создать себе «рай», при помощи фармацевтических средств и возбуждающих напитков, уподобаясь маньяку, который вздумал – бы заменить солидную мебель и настоящие сады рисунками на холсте, вставленными в рамы». Если согласимся с тем, что пьянство вырастает из духовной пустоты и неудовлетворённости, то придём к мысли о том, что нет иного способа победить пьянство, как только приобщиться к истинно – духовной жизни, прийти к источнику жизни – Господу Богу и от Него наполнится настоящим, а не иллюзорным блаженством. Подтверждением этой мысли находим у Апостола Павла; «Не упивайтесь вином ибо в нём есть блуд, но наполняйтесь Духом, назидая самих себя псалмами и песнопениями духовными.» (Еф.5, 18-19) Как видим «упиванию вином» противостоит «исполнение Духом». Ту же мысль вкладывает в наше сознание и Господь, говоря; «Смотрите же за собою, что – бы сердца ваши не отягчались объедением и заботами житейскими», — и как противоядие – « так бодрствуйте на всякое время и молитесь» (Лк.21,34,38) 

Хотелось бы рассмотреть этот вопрос и с точки зрения совремённой медицины.

Лечение алкоголизма (как в прочем и любой другой наркомании) условно можно разделить на три этапа. Это снятие абстинентного состояния выведение из запоя, радикальные методы лечения алкоголизма и реабилитация. Лечение абстинентного синдрома (похмелья) ставит целью снять в первую очередь физические страдания человека (сердцебиение, головную боль, повышенное артериальное давление, тошноту, бессонницу, тревогу и тяжесть на душе, дрожание рук, непреодолимую тягу опохмелиться) находящегося в запое и предупредить развитие грозных осложнений (инфаркт миокарда, инсульт, язвенное кровотечение, эпилепсия, белая горячка), которые могут возникнуть при отмене спиртного.

При регулярном употреблении алкоголя формируется порочный круг: выпил, через несколько часов стало плохо, похмелился, захотелось ещё, опять пьяный и так далее. Рано или поздно все резервы организма истощаются, и человек рад бы уже не пить, но не может, так как спирт за это время уже успел войти в обмен веществ каждой клетки на молекулярном уровне и стал необходим так же как вода, пища и кислород. В этой ситуации и наступает самое время обратиться за помощью к доктору. А как же поступали наши деды, ведь лет 50-100 назад не было никакой наркологии? В настоящее время на эту тему издано множество популярных сборников народных советов. В конечном счете, все советы сводятся к двум позициям.

Во-первых, организму необходимо как можно больше жидкости, причем с солями. Боржоми тогда не было. Поэтому больные отпаивались настоями, рассолами, молоком. Главный закон наркологии гласит: Чем стремительней падает концентрация наркотика в крови, тем тяжелее абстиненция и её последствия. Из этого следовал второй принцип: из запоя надо выходить плавно. Проблема заключается чаще всего в том, что самостоятельно больной человек далеко не всегда в состоянии с холодной аптекарской точностью дозировать алкоголь ("тормоза" — то, стерлись ещё в первой стадии, и ко второй лучше явно не становятся). На практике чаще всего это выглядело так: Пришла пора поле пахать, закрывает жёнушка своего муженька в погребе со всякими соленьями и держит его там денька три, как бы благоверный на волю не просился. В первый день спускается ему по 50 грамм каждые 4 часа, второй каждые 6 часов, третий рюмку на ночь и точка. К утру, если не околел, можно выпускать в поле.

А что делает сейчас врач? Принципиально то же самое. Только естественно на более высоком уровне. Вместо рассола — капельница, а вместо сидения в холодном погребе пациент отсыпается в тёплой кровати. Вводимые при этом лекарства снижают тягу к спиртному, и подменяют на необходимое для восстановления время алкоголь, пока организм не придёт в себя. Разумеется, вводятся внутривенно различные соли, витамины и прочие общеук-репляющие вещества, но не они делают «погоду». Основная работа врача заключается в том, что бы грамотно подобрать необходимую комбинацию различных снотворных и успо-каивающих препаратов. Что бы и тягу снять, и сон восстановить. И слабость, возникающая от их применения (к сожалению, совсем без этого обойтись не удаётся) не была чрезмерной. Отоспавшись и придя в себя после запоя самое время подумать. Что делать дальше? Можно конечно немного поработать (на очередной визит доктора) и снова в объятия «зелёного змия». Но только следует иметь в виду, что за деньги можно купить лечение, но не здоровье. Если уж дело дошло до запоя, то пить бросать надо однозначно, бесповоротно и навсегда. 

Когда лучше начать? Запой это уже вторая стадия, а со спиртным завязывать надо в начале первой. В любом случае, на этом этапе лучше не останавливаться, иначе потом неумолимо придётся всё начинать сначала. Принципы радикального лечения алкоголизма с точки зрения конечного результата абсолютно не принципиально, каким образом и почему человек прекратит употреблять алкоголь. Некоторые сами бросают пить, как правило, после какого либо жизненного потрясения (умер из-за водки друг, сам получил травму или заболевание, возникли серьёзные проблемы в семье или на работе и т.п.) можно конечно и так. Но с психологической точки зрения гораздо легче сделать это с помощью врачей. Естественно, что на любое кодирование есть и раскодирование. Но ведь редко бывает так, что человек заранее планирует день и час начала запоя. Действительно, если уж человек 

собрался, то его ни что не остановит. На самом деле всё бывает наоборот. С утра вроде всё было ничего, да вот понервничал (встретил давнего знакомого), взгляд упал на киоск, 

решил, что «чуть-чуть» не повредит… очнулся через неделю. Вот в этих-то ситуациях запрет на употребление алкоголя, наложенный тем или иным способом, способен предотвратить трагедию. А ведь чем дольше человек не пьёт, тем реже он про водку и вспоминает. 

Поэтому, с моей точки зрения, поддержка на первое время адаптации к трезвой жизни абсолютно необходима. 

Какой метод лучше? Разные фирмы, разные врачи расхваливают каждый свой метод. На самом деле идеальной методики, которая у всех решала бы все проблемы не существует. Что немцу хорошо, то русскому смерть. И наоборот. Но для каждого конкретного человека можно подобрать тот способ лечения, который для него будет в самый раз. Каковы принципы выбора? Во-первых, если человек уже ранее лечился каким-либо способом, после чего прекрасно себя чувствовал, то от добра добра не ищут и нечего тут мудрить. Лучше всего обратиться к тому же врачу, который работал с пациентом и ранее. Так как у различных врачей формально одна и та же методика может различаться. Другое дело, если человеку что-либо не понравилось, или проблема выбора стоит впервые.

Я уже писал, что конечный результат у всех медицинских методов (не путать с шарла-танством лечения по фотографии, биодобавками) одинаков. Обусловлено это тем, что современная медицина, к сожалению, не в состоянии поменять "тормозные колодки" у человека. Комплект дается природой один раз на всю жизнь, и если уж посредством лихой езды вы его стёрли раньше срока, то выбор прост: либо поставить машину без тормозов на прикол, или, конечно, можно завести мотор, разогнаться… до первого столба, в общем. Во всяком случае, решение проблемы обучения "умеренному питию" однозначно заслуживает «Нобелевской премии». Правда, скорее всего, он сродни решению проблемы вечного двигателя. И если очередной провокатор обещает вам золотые горы, то стоит задуматься: почему же он до сих пор не отправил свои материалы в Швецию? Получил бы премию и всю оставшуюся жизнь был бы уважаемым обеспеченным человеком и заседал бы в президиумах на всех конференциях. Разницу между всеми методиками радикального лечения можно свести к классическому обращению к товарищу Сухову: "Тебя как, сразу пристрелить, или желаешь помучиться?". Все отличия заключаются в том, что именно случается с человеком в случае употребления алкоголя (одышка, боли в сердце, понос, судороги, лихорадка, потеря зрения) и каким способом это достигается (внутривенное либо внутримышечное введение растворов фито – гомеопатическая терапия на молекулярном уровне).

Алкоголизм – тяжёлое заболевание, характеризующееся выраженной телесной и душевной алкогольной зависимостью, которая объясняется включением алкоголя в процессы обмена веществ, происходящих в организме. Одной из частых причин появления и дальнейшего развития алкоголизма может быть психическое расстройство, например – депрессия. И точно так же, как депрессия может скрываться под маской обыкновенного плохого настроения, так и алкоголизм способен прятать под собой свою причину – психическое заболевание (причем далеко не всегда это депрессия). 

Каковы основные признаки алкоголизма? Основными симптомами алкоголизма являются: Непреодолимое желание, потребность выпить алкоголь. Потеря контроля, отсутствие силы воли остановиться пить. Физическая зависимость от алкоголя. Признаки хронической интоксикации алкоголем, поражение головного мозга, печени (тошнота, рвота), сердца и др. жизненно важных органов и систем. Психические нарушения (раздражитель-ность, бессонница, заторможенность, снижение интеллекта).

Как правильно лечить алкоголизм? Лечение алкоголизма следует начинать с всесторонней диагностики состояния больного. Очень важно правильно и своевременно поставить точный, развёрнутый диагноз. Необходимо тщательно исследовать главные органы (сердце, печень и др.), и системы организма (нервная, эндокринная, сердечно-сосудистая) для того, чтобы оценить, на сколько они поражены алкоголем. Лечение алкоголизма должно быть комплексным и состоять из следующих компонентов: препараты, блокирующие влечение к алкоголю; дезинтоксикационные препараты; препараты, восстанавливающие функции печени, сердечно-сосудистой системы; препараты, улучающие работу головного мозга. Обязательным условием положительного результата в лечении алкоголизма является наличие у больного доверия к лечащему врачу! Идеальный вариант, когда врач-нарколог обладает большим опытом в лечении алкоголизма, и на профессиональном уровне владеет методикой. 

Если человек закодировался – не пьёт, не курит, не играет в азартные игры. Он получил запрет на нездоровое поведение, но его зависимость осталась при нём. Закодированному даже, стало труднее жить, его лишили возможности расслабляться и отдыхать привычным способом, отняли «допинг» и ничего не дали взамен. Человек с «кодом», как дикий зверь в клетке – только и ждёт, чтобы вырваться на волю. С нетерпением ожидает он того момента, когда снова сможет удариться во все тяжкие. Кому-то удается дождаться, а кого-то не останавливает даже страх смерти. Повторное кодирование после такого срыва редко бывает 

эффективным. Вот почему больной с алкогольной зависимостью нуждается в длительном терапевтическом лечении. Одного запрета недостаточно, что-то должно измениться в человеке (в его мыслях, представлениях, поступках), что позволит по-другому построить свою жизнь, почувствовать новые возможности, реализовать свой внутренний потенциал. Этой цели и служит курс, помогающий человеку освободиться от зависимости, найти успешную стратегию поведения, и…быть счастливым!

Александр ДРАГАН,

редактор газеты «Слово Боже – УПЦ», фитотерапевт

с. Флорино, Бершадский район, Винницкая область

Шановні брати і сестри! Скористайтесь нагодою, аби по пошті, безкоштовно отримати православну газету «Слово Боже – УПЦ». Свої замовлення надсилайте на адресу; 24405 Вінницька область, Бершадський район, с.Флорине вулиця Чкалова, 35 редакція газети «Слово Боже – УПЦ». Або пишіть на електронну скриньку ort-d@i.ua/

У селі Флорине, Бершадського району, знаходиться чоловічий Преображенський монастир. Від самого початку свого існування чоловічий монастир був єдиним монастирем на Поділлі, який зберігав чистоту православ’я. Головна відмінність монастирської ікони Божої Матері від усіх інших , що вона зображена з непокритою головою і розпущеним волоссям. Цього не було на жодній іконі, за винятком подібної в Москві у Христоріздв’яній церкві. Засновано обитель 1616 році, коли єпископом Львівським і Кам’янець- Подільським був ЄРЕМІЯ (Писаревський). До речі, у приміщенні редакції газети «Слово Боже – УПЦ», є репродукція цього святого образу.

На відміну від інших, що засновували князі у містах та селах у людних місцях, Бершадський монастир заснували бідні православні ченці, які рятувалися від татарських і турецьких набігів, від переслідування поляків і уніатів. Ці люди знайшли дрімучий ліс далеко від великих поселень, влаштували тут житло і почали споруджувати храм. Для Поділля, то були тяжкі часи. Вплив православних литовських князів ослаб, натомість посилився польський католицизм. Через це православна віра принижувалася, монастирі з погрозами, або силоміць втягували в унію. Однак ченці, не хотіли зраджувати святе православ’я. У монастирському архіві зберігався записаний переказ, згідно з яким обитель заснували пустельники з Молдавії, яких теж пригноблювали турки. Ці пустельники, були константи-нопольськими ченцями, які втекли з батьківщини після розгрому Візантійської імперії. Вони вирушили до річки Кодими, де раніше був турецький кордон, шукаючи зручного місця для проживання. Саме тут вони й поселилися поміж великих та дрімучих лісів неподалік річки «Дохни». Побудували перший дерев’яний храм, накритий очеретом. Престол влаштували на дубовому пні, який зберігався у Преображенській церкві, і згодом був обкладений дубовими дошками. За переказами, інокам на дубі явилася чудотворна ікона Божої Матері, з чого вони зробили висновок, що Господь Бог і Пресвята Богородиця благословляють їхнє начинання. Дерево спиляли і над пнем спорудили храм.

Поляки та уніати грабували монастир за його відданість православ’ю. Під час руйнування майно забирали до місцевих поміщицький економій. Так, поміщик Сабанський присвоїв собі млин із землею та зарибленим ставом. А бершадський граф Машинський самовільно зайняв усі землі навколо монастиря. Незважаючи на велику бідність, обитель була єдиним православним монастирем у всій Подолії, в якому унія не змогла його підкорити. Головною і єдиною підтримкою обителі були навколишні православні жителі, які давали скромні пожертвування на утримання монастиря. Остаточно обитель відбудовано у 1796 році під керівництвом ієромонаха отця Терентія. Було відновлено стару дерев’яну літню з кам’яною ризницею, Преобрежанську церкву. Влаштовано 15 келій, трапезну. Монастир обгородили, побудували інші господарські споруди; теплу церкву в ім’я святого Онуфрія. Наприкінці XVIII cтоліття було 11 ченців, деяких перевели до Шаргородський монастиря. Після приєднання краю до Росії виявилося, що Бершадський монастир був єдиним православним на всій правобережній Україні!

Головною святинею монастиря була чудотворна ікона Божої Матері «Взыскания погибших». За переказом вона явилася на дубі першим поселенцям і засновникам монастиря. Коли обитель була зруйнована у 1789 році, православні ченці втекли в Туреччину в Оргіївські ліси і взяли з собою ікону, а також деревину із розграбованої церкви. Там і відновили монастир, який місцеві жителі назвали спочатку «Гербовець» (Тому, що ігумен отець Яків, був згорбленим). Через різні причини ікону переносили в різні місця Бессарабії. 1821 року ієросхимонах Киріак (у схимі – Корнилій), який будував Бершадський Преображенський собор, вирішив знайти цей образ і повернути. За допомогою батька він знайшов її у церкві села Катулина. Киріак придбав її за високу ціну і переніс у новий Преображенський монастирський храм. Ще на початку XX cтоліття, вона перебувала над царськими воротами і за допомогою механізму опускалась, коли віруючі припадали до неї. Ікона була написана олійними фарбами на липовій дошці. На зиму ікону переносили в теплу церкву. Серед чудес, пов’язаних з іконою – зцілення диякона Митрофана Маль-ковського, від дуже небезпечної і важкої хвороби. Чудо було засвідчене священиком отцем Томасевичем. За звичаєм, щосуботи після Божественної Літургії здійснювався Соборний молебень перед іконою з читанням «Благовіщенського Акафісту Божої Матері».

У жовтні 1917-го розпочався занепад монастиря. Деякий час обитель існувала, однак її доля була вже вирішена.

Ось що згадують старожили села Флорине.

Василь Шклярук:

– Дуже страшно було, коли розбирали монастир, нищили таку красу. На той час там було чотири церкви, дуже гарна огорожа з розмальованими картинами. Пам’ятаю, як розбили позолочене панікадило; як воно впало, і розбилося, то всі хапали до кишені осколки. Одним словом, тягнули, хто що міг. В монастирі тоді ще були гарні килими, картини, ікони, чудове церковне начиння. Все це забрали в Бершадь, і де воно поділося – лише Богу відомо. Приблизно в кінці 50-их – на початку 60-их вибухівкою церкву висадили в повітря, бо зруйнувати її звичайним способом було неможливо.

Марія Балинець:

– У 1928 році я пішла в перший клас монастирської школи. Пам’ятаю, що одразу ж після входу за огорожу праворуч була криниця, а трохи далі – школа. Ліворуч – дзвіниця на чотирьох слупах з дуже великим дзвоном. Коли в нього дзвонили, було чути аж в місті Бершаді. А на церковній дзвіниці висіли менші дзвони, за допомогою яких створювалась мелодія. Ще в монастирі на той час були ченці. Пам’ятаю, як висвячували архієрея; у нього була митра з іконками на всі сторони, дуже гарні ризи. У другий клас я вже не пішла, бо прийшли комунари. Я на шиї носила хрестик, то вони з мене хотіли зірвати, але я не дала. Розмістилися вони в келіях. Господарювати почали з того, що знімали хрести і валили церкви. Мали трактор яким механізатор Мазур валив Миколаївську церкву. Чіпляли мотузками, ланцюгами за бані, вікна і так руйнували. Через кільканадцять років, цей чоловік втопився в ставку. Під час окупації румуни відремонтували Собор, і там здійснювалась служба Божа. Після війни, коли поблизу будували тваринницькі ферми, матеріали брали із зруйнованих церков та підмурку. Собор розібрати не могли, бо міцні стіни мав, а от покрівлю зняли…

Шановній брати і сестри! Нині на місці нескореного монастиря стоїть лише зруйнована церква. Через те, що не має приміщення, аби настоятель міг служити Божественну Літургію, і здійснювати інші треби, — діяльність монастиря ледь-ледь жевріє. А тому звертаюсь до усіх небайдужих людей, аби допомогти для потреб святої обителі придбати списаний плацкартний вагон, або будівельний вагончик.

З пропозиціями можна звертатись на електронну адресу редакції газети «Слово Боже – УПЦ» ort-d@i.ua, або до церковного старости Ткаченка Миколи Мартиновича, який проживає за адресою;24405 Вінницька область, Бершадський район, с. Флорине вулиця Зеленогайська, 197. Телефони (067)726-45-93 або (097) 743-50-93. Розрахунковий рахунок 260081416, МФО 302247 ВОД «Райффайзен Банк Аваль» м. Бершадь, Вінницької області, номер 2531813030 Драган Олександру Григоровичу.

Олександр ДРАГАН, 

редактор газети «Слово Боже – УПЦ»,

село Флорине, Бершадський район,

Вінницька область.

В І Д К Р И Т И Й Л И С Т

  (Частина перша)

ЗАСЛУЖЕНОМУ ЖУРНАЛІСТУ УКРАЇНИ 

власному кореспонденту газети «Вінниччина»

Шевчуку Федору Харитоновичу

Драган Олександра Григоровича,

редактора газети «Слово Боже – УПЦ»,

село Флорине, Бершадський район, Вінницька область.

 КОПІЯ; засоби масової інформації

 «Благословен Бог и Отец Господа нашего Иисуса Христа, Отец милосердия и Бог всякого утешения, утешающий нас во всякой скорби нашей, чтобы и мы могли утешать находящихся во всякой скорби тем утешением, которым Бог утешает нас самих!»

 Добродію Федоре Харитоновичу!

  У газеті «Вінниччина» за 17 грудня 2008 року на 3 сторінці був надрукований ваш матеріал «Обережно; фарисей» у якому Ви, безпідставно, з надуманих мотивів, керуючись домислами паплюжите моє ім’я, як редактора газети «Слово Боже – УПЦ» і газети в цілому. Я теж довго вагався; чи варто було б реагувати на ваш допис і взагалі мати із вами справу. Однак вирішив розтавити усі крапки над «і». Ви пишете, що моїм улюбленим жанром є написання скарг з проханням захистити мене нібито від несправедливості та знущань. З вашого речення я зрозумів, що Ви не знаєте про що йде мова. З метою покращення роботи редакції газети «Слово Боже – УПЦ» по роз’ясненню головних віросповідальних принципів святого православ’я та зміцнення зв’язків із читачами у селі Яланці, 15 травня 2006 року, по вулиці Щорса було відкрито кореспондентський пункт редакції газети. Для потреб редакції газети «Слово Боже – УПЦ», а саме для ведення сільського виробництва, ми 24 травня 2006 року № 369)5 написали відповідне Клопотання на ім’я голови Яланецької сільської ради Богомаза О., про виділення по вулиці Щорса земельної ділянки розміром 0,006 г. На згадану земельну ділянку ми хотіли завезти родючої землі, аби вирощувати овочі. Планували на базі нашого корпункту готувати для самотніх людей похилого віку благодійні обіди. На тій ділянці колись була водокачка, яка нині повністю розібрана. Раніше там була криниця, яку викопав мій дід Мойсей Лукич. Я поставив був за мету відродити ту криницю; поставити біля неї православного хреста та освятити. Нехай люди вживають цю воду. До речі, мені розповідали старожили, що одна місцева жінка Бідняк Галина біля цієї криниці бачила образ Божої Матері.

  Перед тим як написати відповідне Клопотання, то у мене 24.05.2006 року була розмова із землевпорядником Брованем М., який взявши «Проект землеустрою» повідомив мене, що згадана земельна ділянка відноситься до земель запасу Яланецької сільської ради. Однак голова Яланецької сільської ради Богомаз Олександр зловживаючи своїм службовим становищем став на шлях багаторазової підробки документів. Втім по – порядку. 29 червня 2006 року відбулась «3» сесія 5 скликання Яланецької сільської ради. За підписом секретаря Патлатюк К., ми отримали Рішення, копію якого додаю. Там зокрема, написано таке; «…відмовити у виділенні земельної ділянки, яка знаходиться по вулиці Щорса, так як дана земельна ділянка відноситься до прибережної захисної смуги ставки, на ній знаходяться природні джерела, які наповнюють ставок.»

  За підписом начальника Бершадського відділу земельних ресурсів Гладкого В.Д., від

18.07.2006 року за № 1193 отримали документ. Там є таке речення; «Спільно з начальником міжрайонного відділу Управління з контролю за використанням і охороною земель Гончаром А.Д., проведено обстеження ділянки, на яку претендує Драган О.Г. Встановлено, що вказана земельна ділянка відноситься до земель запасу Яланецької сільської ради і межує з землями присадибних ділянок громадян, жителів с. Яланець. На день перевірки земельна ділянка ніким не використовується, так як вона перезволожена та заросла бур’янами. Драган О.Г. подавши заяву в Яланецьку сільську раду, про надання йому в користування вказаної земельної ділянки, зобов’язується поліпшити її стан, та привести в стан, придатний для вирощування сільськогосподарських культур. 26.06.2006 р. «3» сесія 5 скликання Яланецької сільської ради розглянувши заяву Драгана О.Г. про надання йому земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, відмовила йому з надуманих мотивів (наявність водоохоронної зони та природніх джерел)…»У даному випадку секретар Яланецької сільської ради Патлатюк К., надсилаючи мені рішення сесії, здійснила свідоме адміністративне правопорушення, а саме порушила Статтю 53-2 «Приховування або перекручення даних земельного кадастру». Отже, як бачимо ніякої «природо-захисної смуги» тим паче ніяких джерел там, як свідчить начальник Бершадського відділу земельних ресурсів не має. Що стосується природо захисної смуги, то рішенням попередньої сесії, коли головою був покійний Леонов було визначено радіусом 5 метрів навколо ставу.

  Про те, що згадана земельна ділянка по вулиці Щорса відноситься до земель запасу Яланецької сільської ради, і не є природо — захисною смугою підтверджує у своєму листі

від 18.07.2006 року № 01-24-127 заступник голови Бершадської райради Сугак П.А., У своєму листі від 25.04.08 року № 07)-1848-04, начальник відділу прокуратури Вінницької області Білоус С.А., теж стверджує, що перевіркою прокуратури області було встанов-лено, що згадана земельна ділянка відноситься до земель запасу Яланецької сільської ради.

  Мною повторно на ім’я голови Яланецької сільської ради було написано відповідне Клопотання. Однак 28.09.2006 року відбулася сесія і коли землевпорядник Бровань М., зачитав моє Клопотання, то голова Богомаз О., сказав, що не має потреби його розглядати. Ось так Богомазом було знехтувано приписи заступника голови райради Сугака П., начальника Бершадського відділу земельних ресурсів Гладкого В., начальника міжрайонного відділу Управління з контролю за використання і охороною земель Гончара А., Як на мою думку Богомаз О., відкрито нехтує листами цих посадовців, мабуть вони для нього не є авторитетними керівниками. Він мені відкрито заявив, що у селі Яланці він є «прокурором і суддею», і буде так як він захоче. Іще раніше мені Богомаз сказав, що навіть якщо суд і присудить виділити редакції ту землю, то він все рівно цього не зробить. Після моїх багатьох звернень, врешті – решт 4 травня 2007 року рішенням 8 сесії 5 скликання чомусь мені, як приватній особі, а не редакції газети «Слово Боже – УПЦ», сесія Яланецької сільської ради вирішила надати дозвіл для «окультурення земель ділянки для громадських потреб». Ніякої мови про те, аби надати нам земельну ділянку для ведення сільського господарства там не має. Згадане рішення я розцінюю як знущання наді мною зі сторони Богомаза О., У тому рішенні від 4 травня 2007 року зокрема, написано таке; «… розглянувши усну заяву гр… Драган Олександра Григоровича щодо надання йому дозволу на окультурення земельної ділянки для громадських потреб..»

  Насправді 24 травня 2006 року ми на ім’я голови Яланецької сільської ради Богомаза О., написали Клопотання про виділення земельної ділянки розміром 0,006 г. для ведення сільського виробництва. З моєї сторони ніякої усної заяви не було. Мені цікаво знати, яким керувалась сесія Законом, коли зобов’язала (!!!) мене провести «окультурення земельної ділянки»? Прокуратурою Бершадського району за № 679 16 квітня 2008 року було винесено Протест на згадане рішення від 4 травня 2007 року, оскільки Ст. 22 «Земельного кодексу України» визначено порядок використання земель сільськогос-подарського призначення, яким не передбачено надання дозволу, або зобов’язання громадян окультурювати земельні ділянки для громадських потреб. Я мав конфіденційну розмову із працівниками Яланецької сільської ради, які повідомили мені, що голова Богомаз О., лізе у всілякі документи; робить виправлення, переписує рішення попередніх сесій. Також мені відомі такі факти, що Голова сільської ради незаконно видавав субсидії деяким жителям села, родичі яких є депутатами селищної ради. І тому ці депутати є його боржниками і приймають такі рішення, які хоче Богомаз. Деяким жителям села Яланця Богомаз О., видавав фіктивні Довідки для отримання дотацій за буцім-то здану ними худобу. Хоча у них навіть сараю для утримання свиней і худоби не має. По моїм заявам приїжджають з Вінниці багаточисленні комісії, але вони вірять тим Довідкам, які видає Богомаз. Чомусь ніхто не хоче затребувати «Проект землеустрою». Більше того ці комісії мої Заяви розглядають без моєї участі! 19 травня 2008 року працівники Яланецької сільської ради, за вказівкою Богомаза О., приходили до тих людей, будинки яких межують

із корпунктом редакції нашої газети, і обманним шляхом заставили їх підписати буцім-то колективне звернення, що вони проти, аби редакції виділили земельну ділянку по вулиці Щорса.

  Далі Ви написали, що по моїм заявам приїжджають перевіряючі, і як правило нічого не підтверджується. А як воно може там підтвердитись, якщо перевірки проходять без моєї участі і у мене не беруть пояснень? Хотя ні всього було чотири таких зустрічей із перевіряючими. Останній раз зі мною зустрічався представник міліції чи то з Вінниці чи то з Києва. Толком він мені нічого не пояснив. Коли він у мене брав пояснення, то був згоден із моїми доводами і копіями документів, які я надавав. Зустріч відбувалась у приміщенні Бершадської міліції на першому поверсі. Після того як він узяв у мене пояснення, то запропонував піднятись на другий поверх до начальника міліції Андрущенка В., Не доходячи до кабінету начальника, вітром було відкрито сусідні двері, і я побачив як стіл був накритий горілкою, вином та закускою Зустрічі так і не відбулось, бо його викликали до райдержадміністрації. І після цього Ви гадаєте, що було проведено об’єктивну перевірку? Я упевнений, що після такого застілля, була іще сауна та інша «програма».

  Іще 23 лютого 2008 року мною на ім’я начальника Бершадського РВ УМВС України у Вінницькій області Андрущенко В.М., було написано Заяву у якій я просив, аби вони перестали у прямому розумінні цього слова іздіватись над редакцією газети «Слово Боже – УПЦ», мною як редактором, і нехай уже вивозять мене до лісу і убивають, бо я не можу терпіти такі знущання. Однак моєї душі їм стало замало, і вони вирішили іще позну-щатись над моєю матушкою, «Ветераном праці» Драган Ніною Мойсеївною. Для цього вони підключили голову Яланецької сільської ради Богомаза Олександра, який Злов-живаючи своїм службовим становищем став на шлях багаторазової підробки документів, бо видає моїй матері Довідки які суперечать одна одній. Працівники Тростянецької міліції, на чолі із дільничним інспектором Дзюбенком Василем, приїджали до нас у редакцію, і убили вагітну собачку «Лесю», і важко побили собаку «Рекса».

  Нещодавно колишній працівник міліції, пенсіонер Кушнір Петро з села Яланець, украв з подвір’я редакції газети «Слово Боже – УПЦ» собаку «Бровушку». Свої дії він пояснив тим, що у його доньки, яка проживає у селі Лісниче злодії украли кури і їй потрібен собака. Декілька років тому з домоволодіння моєї матері було украдено труби і бляху. Було порушено кримінальну справу. Однак вони не хотять нічого робити.

  Пане Федоре! Якщо Ви такі «праведні» та принципові, то чому б Вам на шпальтах газети «Вінниччина», не заснувати рубрику «Жесть мундира», у якій розповісти як під час досудового слідства працівники Бершадського райвідділу міліції, по суботам займаються катуванням затриманих? Одного разу у суботу, я потрапив ненароком на третій поверх райвідділу, і коли відкрив кодований замок, то побачив, як біля вікна наручником був прикутий хлопець. А в цей час з однієї кімнати було чути звуки як б’ють людину. Мені стало зле. Коли відчинились двері, то до мене вийшов розпашілий, і захеканий працівник міліції, і запитав, що мені потрібно. Я сказав, що уже нічого. Один житель району «К», мені розповідав, що коли він відбував адміністративне покарання у приміщенні Бершадської міліції, то одного разу його завели до кімнати слідчого, і показали на зовсім на незнайому йому людину. Дільничний інспектор Божок Ігор, наказав йому підписати Протокол, що буцім-то він бачив як цей чоловік, житель села «У», бив свою дружину. Він відмовився це підписувати заявивши, що цього чоловіка бачить вперше і ніколи у тому селі не був. Тоді Божок Ігор почав бідолашного бити дубінкою по руках, ліктях. А скільки було таких випадків, що затримані не витримувавали катувань і вискакували через вікно, при чому ламавши собі руки. Переговоріть із лікарями- травматологами. .

  Добродію Федоре! Якщо Ви такі «праведні» та принципові, то чому не напишите у
газету «Вінниччина» матеріал про те, що у Бершадському районі відбувається масовий, ніким неконтрольований забій великої рогатої худоби, коней, телят, свиней у приватному секторі? Залишки від забою приватні заготівельники викидають у лісосмуги та у річку. Тому і не дивно, що лише за 9 років у нашому районі було зафіксовано 58 спалахів лептоспірозу. За 2007 рік таких випадків було 8. А у 2008 році лише 3. І я про це не боюсь писати.

  Вельмишановний Федоре! Якщо Ви такі «праведні» та принципові, то чому не стали на захист голови Бершадської райдержадміністрації Шульц С.,? Адже тоді у газеті «Бершадська пора», у досить таки цинічно зневажливій, брутальній формі, з порушенням журналісткого єтикету паплюжилось ім’я цього посадовця? Лише я не побоявся, і став на захист Шульц С., опублікувавши матеріал у райгазеті під назвою «Дозвольте не погоди-тись». Адже я вважаю, що будь –який журналіст повинен толерантно ставитись до свого співрозмовника. Так де ж була Ваша журналістка етика, порядність?

  З вашого допису можна прочитати наступне; «До речі, газети «Слово Боже» ви не знайдете в жодному кіоску, вона не внесена в каталог…»

  Вельмишановний Федоре Харитоновичу! Як може газета «Слово Боже – УПЦ» бути внесена до Каталогу, якщо вона була заснована із благодійною метою для безкоштовного розповсюдження, у лютому 1992 року? Свідоцтво про державну реєстрацію було видано 9 лютого 1993 року серії ВЦ -157. Згодом коли відбулась перереєстрація, то було видано інше Свідоцтво серії ВЦ – 437 від 19 червня 2001 року. Через три роки, а саме 8 червня 2004 року, наша газета «Слово Боже – УПЦ», отримала Свідоцтво серії А00 № 141303 про державну реєстрацію юридичної особи, з місцезнаходженням у селі Флорине вулиця Чкалова, 35, Бершадського району. Також маємо Статут редакції газети «Слово Боже – УПЦ». Може перед тим як обливати мене, і газету брудом потрібно було б звернутись до управління по пресі із відповідним запитом?

  * * *

  Потім Ви почали мене звинувачувати у тому, що я часто використовував у своїх матеріалах слово «майбутній священик». Повинен Вам заперечити, бо слово «майбутній священик», мною було написано один раз, під час передплатної компанії, коли було надруковано мою замітку у райгазеті «Бершадський край», де я серед всього іншого написав таке речення; «я як майбутній священик серед релігійних видань передплатив, і районку».

  * * *

  Аби вижити газеті «Слово Боже – УПЦ», я маючи медичну освіту був офіційним дистриб’ютором київської фірми «Омікс – Фарм», з продажу біологічно-активних добавок. Здебільшого замовлення, я надсилав людям поштою. У своєму матеріалі «Обережно фарисей», Ви написали, що одна з газет надрукували критичний матеріал на мою адресу з приводу буцім-то моєї недобросовісністі. Це було у 2003 році. Одна жіночка з міста Макіївка, для придбання біодобавки «Корріда+», для лікування нікотинової залежності, надіслала на мою адресу 17 гривень. Замість того, аби на бланку поштового переказу написати «Вінницька область, Бершадський район..», вона написала таке; «Волинська область, Бершадський район…». Її переказ було надіслано у місто Ківерці (Волинської області), де згідно поштових правил, пролежав там місяць, а вже потім його було надіслано мені. І газета називалась «Хозяин». Згодом там було надруковано вибачення, яке я упевнений читали…

  Те що Ви написали далі мене дуже обурило, бо свідомо усе було перекручено та спотворено. З ваших слів виходить, що спочатку я почав видавати газету «Слово Боже – УПЦ», а вже потім став «зцілителем». Це ж неправда, бо після закінчення медичного закладу я став працювати у Ободівській номерній поліклініці. Так дав Бог, що я навчився вправляти людям диски та хребці. До мене стало їхати багато людей, і якщо бути відвертим до цих пір звертаються. Я став непогано заробляти. Одного разу вночі мені прийшла думка видавати релігійну газету. Тоді у поліклініці був стоматологічний кабінет, і я з лікарем- стоматологом поділився думкою з приводу газети. Я хотів її назвати «Православний погляд» або «Віра». Той лікар замислившись на мить і порадив назвати газету «Слово Боже». Ось так, пане Федоре було придумано назву. Якщо Вам буде цікаво, то скажу, що я був іще дистриб’ютором з продажу телефонів марки «Сенао». Я усе робив для того аби заробити кошти на випуск газети. Ви чудово знаете з оголошення яке друкується іноді у райгазеті «Бершадський край», що крім газети «Слово Боже – УПЦ», я безкоштовно усім бажаючим надсилаю газети «Летопись православия», «Одигітрія»,

«Седмиця», Почаевский листок та журнал «Спасите наши души». Газета «Слово Боже – УПЦ», безкоштовно розповсюджується у місцях позбавлення волі, будинках престарілих.

  ***

  А тепер хотів би дати Вам пояснення з приводу того, чому я іще не священик. Я мав розмову із керуючим єпархією і він мені сказав, що за це потрібно заплатити гроші…Далі я не хочу коментувати.

  * * *

  У передмові до своєї статті Ви написали, що довго думали і вагались, чи варто писати про мене, і що ні за яких умов не будете мати зі мною справу у подальшому. Я вимушений усе це прокоментувати, і висловити свою думку. Я теж довго вагався, чи варто писати про Вас те, що мені відомо, однак ради об’єктивності напишу. У свій час Ви зустрічалися, і хотіли побратися із кореспондентом – організатором районного радіо Наталією Б., яка згодом заснувала вперше у Бершаді телебачення «Світлиця». Я також безкоштовно на тому телебаченні працював; вів новини району. Та коли вона відмовилась стати вашою дружиною, то Ви відомстили. У райгазеті була надрукована написана вами критична стаття з приводу місцевого телебачення. Негарно тоді Ви вчинили Федоре Харитоновичу! Ой як не гарно!

  Зараз хочу пояснити чому Ви зі мною «не хочете мати справу». Років 8 назад, Ви були власним кореспондентом газети «Панорама». На той час єпархіальне управління знаходилось у Вінниці, і я часто їздив туди по справам. І Ви мене просили заїджати у редакцію «Панорами», аби отримувати вашу заробітну плату, бо їхати автобусом було накладно. Декілька разів я передавав вам гроші. Одного разу у мене виникла така ситуація, не з моєї вини, що я вимушений був поїхати за межі області на декілька тижнів. Коли я Вам віддав тих 50 гривень, то затримка дуже Вас обурила. Моє серце відчувало, що рано чи пізно, Ви відомстите. І ось лише через 8 років все ж таки відомстили написавши критичний матеріал про мене «Обережно фарисей».

  Ви можете продовжувати обріхувати газету «Слово Боже – УПЦ», мене як редактора, однак газета існує і ми маємо своє коло читачів. Уже 4-й рік при нашій редакції газети діє пересувний Місіонерський православний духовно- просвітницький Центр. Основним завданням цього Центру є роз’яснення головних віросповідальних принципів святого православ’я у будинках престарілих, виправних закладах. Безкоштовне розповсюдження духовної літератури, хрестиків, іконок серед такої категорії віруючих. Два роки у нас існує звуко-відеостудія «Благовіст». Нещодавно для будинку престарілих ми передали аудіо-запис Святої Божественної Літургії Іоанна Златоустого. Адже люди похилого віку, не завжди мають змогу побувати у церкві на богослужінні. Нині триває підготовча робота до зйомок нашого першого відеофільму з робочою назвою «Господи, прости нас грішних!». Розповідь піде про Гамалаївський Харлампіївський монастир, який знаходиться у Шостинському районі, Сумської області. Його було побудовано у 1713 році. Нині там на території Святої обителі знаходиться виправна колонія. Дякуючи керівництву департаменту виконання покарань у Сумській області, ми вже маємо дозвіл на проведення відео зйомки.

  Та повернімось до Вашого матеріалу. Ви там згадуєте колишнього епископа Тульчинсько – Брацлавського ІППОЛІТА. Справа і тім, що Владика надсилав до друку матеріали, які розпалюють міжконфесійні чвари, паплюжать ім’я Патріарха Київського та усієї Руси ФІЛАРЕТА. Із зрозумілих причини я відмовлявся друкувати подібне. Повідомляю Вам, що згідно Журналу № 122 засідання Священного Синоду Української Православної Церкви, від 14 грудня 2007 року Владика ІППОЛІТ, за свої заклики, які порушують мир та спокій у ввіреній йому єпархії та інших єпархіях відправлений на спокій. Нині він перебуває у Святогірській Лаврі. На сайті УПЦ, було надруковане з того архієрейського засідання від 14 грудня таке повідомлення ; «…архиепископ Митрофан касаясь вопроса о деятельности епископа Ипполита, сказал, что его «дело» насчитывает три увесистых тома. Владыка Ипполит на протяжении последних лет вносит смуту в церковную среду, не считаясь с постановлениями Священного Синода. Владыка Митрофан процитировал отрывок из прямой речи епископа Ипполита, опубликованной в Хустской епархиальной газете. Еп. Ипполит заявлял, что на собраниях архиереев УПЦ «отсутствует дух соборности, архиереи ставятся перед необходимостью принятия заранее принятых определений». Епископ Ипполит считает себя не частью УПЦ, а некоей отдельной «единицей», отметил архиепископ Митрофан. Он также акцентировал внимание присутствующих на том, что решение о почислении за штат епископа Ипполита принималось епископатом УПЦ соборно, в результате общего обсуждения, где каждый архиерей имел возможность высказать свою точку зрения.»

  Мені відомо, що за написання цього матеріалу, Вам пообіцяли посаду редактора газети «Бершадський край». Не думаю, що це станеться. У свою чергу я звертаюсь до головного редактора газети «Вінниччина» Костко О., з проханням надрукувати моє звернення на сторінках очолюваної ним газети.

 

 24 грудня 2008 року.

В «Доме ребёнка», исправительной колонии ЧИК 327)44, содержиться 13 детей, в том числе и грудные. Многие болеют. Помогите им лекарствами; нимулид, найз, грамокс, хиконцил, дурацеф – все в суспензиях; антибактериальными. Адрес; 14014, г. Чернигов улица Промышленная, 38, ЧИК – 327)44.

Придя в святую церковь, многие в растерянности стоят, не зная, к какой иконе подойти, какому святому помолиться, и приложиться, дабы попросить избавления от болезни.

Испытание болезнью призвано побудить человека к осознанию греха. Как говорит псалмопевец Давид; «Нет целого места в плоти моей от гнева Твоего; нет мира в костях моих от грехов моих, ибо беззакония мои превысили голову мою, как тяжелое бремя отяготели на мне, смердят, гноятся раны мои от безумия моего» (Пс.37.4-6).

Православный верующий должен не только покаяться в своих грехах, молиться о выздоровлении, но и лечиться. Преподобный Ефрем Сирин писал, что «тело это храм Духа Святаго, поэтому нужно иметь радение об этом храме», а епископ Игнатий (Брянчанинов), архиепископ Лука (Войно – Ясенецкий) и преподобный Амвросий Оптинский, считали, что христианин должен с верой выполнять все медицинские назначения, с надеждой уповать на выздоровление, с любовью относиться к своему врачу, через ум и руки которого действует Сам Господь.

В Библии слагается целая ода врачам. «Почитай врача частью по надобности в нем, ибо Господь создал его, и от Вышнего – врачевание, и от царя получает он дар. Знание врача возвысит его голову, и между вельможами он будет в почете. Господь создал из земли врачевства, и благоразумный человек не будет пренебрегать ими… Сын мой! В болезни твоей не будь небрежен, но молись Господу, и Он исцелит тебя. Оставь греховную жизнь и исправь руки твои, и от всякого греха очисти сердце…и дай место врачу, ибо и его создал Господь, и да не удаляется он от тебя, ибо он нужен. В иное время и в их руках бывает успех; ибо и они молятся Господу, чтобы Он помог им подать больному облегчение и исцеление к продолжению жизни» (Сир.38. 1-14). В «Новом Завете» апостол Павел называет апостола Луку «врачом возлюбленным» (Кол.4.14).

В Библии написано и о некоторых методах лечения. К примеру, использовались омовения, помазание маслом, наложение успокаивающих мазей на раны перед перевязкой (Ис. 1.6);пластырь из смоков накладывался на нарывы (Ис.38.21); раны для дезинфекции омывались вином и маслом (Лк. 10.34). Врачевательное служение Иисуса воспренималось апостолами как Его наследие наряду с Его учением. Исцеление больных рассматривалось святой Церковью, как первейший долг. В числе харизм апостол Павел пишет о «дарах исцелений» (1 Кор. 12.9.)

Кандидат медицинских наук, архиепископ Тихвинский, ректор Санкт – Петербургской Духовной академии и семинарии, владыка КОНСТАНТИН ( Горянов), в своих трудах отмечал, что значение болезни видится не в том, что она должна исчезнуть с лица земли, а в том, что Божественная сила, которая её в конце концов победит, уже действует на Земле. Ибо болезнь, хотя и имеет некий смысл, всё же остаётся злом. (Откр.22.2).

В православной среде наиболее известен и любим всеми святой врач великомученик и целитель Пантелеимон. В молодости он изучал врачебное дело, лечил людей и принял христианскую веру, за что и был казнён в 305 году. День этого святого отмечается 9 августа за новым стилем. Святой врач Валентин, тот самый чей праздник католики отмечают 14 февраля, как «День влюблённых», прежде всего был врачом. Мы, православные, почитаем этого священномученика Валентина, пресвитера Римского, 19 июля. Валентин исцелял слепых, в том числе и слепую дочь своего тюремщика, которую любил. Казнён был святой Валентин за веру в Христа в 269 году в Римме. Ему молятся люди, страждающие заболеванием глаз. Святой Лука, архиепископ Симферопольский и Крымский, — в миру Валентин Феликсович Войно – Ясенецкий. Известный хирург по гнойной медицине, лауреат Государственной премии, прошедший сталинские концлагеря. Умер в 1961 году и был канонизирован церковью в конце ХХ века.

Святому Луке Войно – Ясенецкому молятся больные не только в Украине, но и в Польше, откуда ведётся род Войно – Ясенецких. День его памяти отмечается 11 июня.

Какому Божьему угоднику должен обращаться христианин в случае болезни?

• о скором выздоровлении – мученику Панкратию;

• при болезненном состоянии святому епископу Спиридону Тримифунтскому;

• при головной боли – пророку Иоанну Предтече.

• при болезнях глаз — святому Василию Блаженному;

• при зубной боли – священномученику Антипе;

• при болезнях желудка – великомученику Артемию;

• при травмах и заболеваний верхних конечностей – Божией Матери в честь иконы «Троеручница»

• при травмах и заболеваний нижних конечностей – праведному Симеону Верхотурскому, преподобному Серафиму Саровскому;

• при повышенной температуре и лихорадке – апостолу Петру.

• при бессоннице – семи святым отрокам Ефесе, преподобному Иринарху Ростовскому;

• при параличах –преподобному Иакову Железноборовскому, преподобному Иоанну Печерскому Многострадальному;

• при бесплодии – святым праведным Иоакиму и Анне;

• при детских болезнях – святителю Иулиану, праведной Иулиании Лазаревской;

• при эпилепсии и тяжелых нервно –психических расстройствах – мученику Виту Римскому;

• при алкоголизме – Божией Матери в честь иконы «Взыскание погибших», мученику Вонифатию, Иконе Божией Матери «Неупиваемая Чаша»;

В Х! веке в Киеве был известен врачебным исскуством киево – печерский монах, врач Агапит. Он исцелял больных, пользуясь настоями лекарственных трав. Оказывая медицинскую помощь, Агапит не брал с них платы, за что получил прозвание «безмездного врача». После смерти преподобный Агапит был канонизирован Церковью.

 

Александр ДРАГАН,

редактор газеты «Слово Боже – УПЦ», фитотерапевт,

с. Флорино, Бершадский район, Винницкая область.

Многие не знают слов Господа Иисуса Христа: «…всякий, делающий грех, есть раб греха» (Ин. 8:34). Пока не согрешил человек, он свободен и грех не имеет силы над ним, а уже после совершения греха становится его рабом. Некоторые говорят: «раз согрешу и больше не стану, это не великая беда». Но, согрешив раз, он уже попал к лукавому обольстителю на удочку. И грех начинает тянуть его все сильнее и сильнее, потом человек уже не замечает, что оказался в жестоком рабстве греха. Есть великие грехи, которые люди редко совершают, а, совершив, часто вспоминают их и каются. Но есть грехи мелкие, люди совершают их ежечасно, но очень редко о них вспоминают и еще реже каются. Деление грехов на великие и малые условно, ибо всякий грех противен Богу и опасен для человека. Такой грех, как курение табака до того вошел в привычку, что люди не считают это грехом и предоставляют ему всякие удобства. Везде можно найти пепельницу, повсюду существуют специальные комнаты, вагоны или купе для курящих. Можно только ужасаться, что во многих странах мира, в том числе и у нас, курильщикам создаются превосходные условия. Курят — это значит много грешат старые и малые, больные и здоровые, yчёные и простые люди, мужчины и женщины. Даже курильщику-преступнику в последние минуты жизни перед казнью позволяют выкурить папиросу, как будто воздуху мало в земной атмосфере, или слишком пресный он, осужденному надо создать себе какой-то дымный, ядовитый воздух и дышать, дышать этим ядом, упиваясь дымом. Табачный рынок занимает одно из самых значительных мест в мировой торговле и ежегодно миллионы людей трудятся для доставления возможности другим миллионам вдыхать вредный дым, травить ядом свою голову и весь организм. Разве заложена в природе человека потребность курить? Нет! Разве может быть грех свойством челове-ческой природы? Нет же!

Удивительно, почему употреблять наркотики в виде кокаина законами запрещается, а в виде табака — поощряется. Табак, как «маленький кокаин», дозволен как маленькая ложь, как незаметная неправда, как убийство человека в утробе. Но Господь не мирится ни с маленькой ложью, ни с единым убийственным словом, ни с одним прелюбодейным взглядом. Множество мелких, забытых нераскаянных грехопадений, несомненно, тяжелее для души человека, чем несколько тяжелых, всегда стоящих в памяти, приводящих к покаянию. Святой не тот кто делает великие дела, но тот, кто удерживается и от самых малых, прегрешений. Против великого греха легче начать борьбу, легче возненавидеть его приближение. Известен случай с праведным Антонием Муромским. К нему пришли две женщины: одна сокрушалась о своем одном великом грехе, другая самодовольно свидетельствовала о своей непричастности ни к каким большим грехам (на исповеди люди часто неразумно свидетельствуют об этом же, не понимая, что не для самооправдания пришли на исповедь, а для осуждения своей души). Встретив женщин на дороге, старец велел первой пойти и принести ему большой камень, а другой — набрать поболее мелких камешков. Через несколько минут женщины возвратились. Тогда старец сказал им: «Теперь отнесите и положите эти камни точно в те места, откуда вы их взяли». Женщина с большим камнем легко нашла то место, откуда она взяла камень, другая же тщетно кружилась, ища гнезда своих мелких камешков, и возвратилась к старцу со всеми камнями. Прозорливый Антоний объяснил им, что эти камни выражают… У второй женщины они выражали многочисленные грехи, к которым она привыкла и ни за что в них не каялась. Она не помнила своих мелких грехов и вспышек страстей, а они выражали безотрадное состояние ее души, не способное даже к покаянию. А первая женщина, помнившая свой грех, болела этим грехом и сняла его со своей души.

Множество малых недостойных привычек — это смерть для души человека, особенно, если он считает, что это неизбежное зло, против которого не стоит и нельзя бороться. Тогда человек и говорит «Я не святой!» «Я в мире живу, я должен жить, как все люди живут» — успокаивает себя ноющая совесть человека. Нет такого понятия, тем более свойства, как «требование природы» — курить. Это требование греха. Требование природы — дышать чистым воздухом, питаться, согреваться, спать, но никак не отравлять наркотиком свой организм, курить табак, дышать дымом. Надо задуматься, остановиться, проснуться от греховной спячки от этого человечество страдает, но не видит своей духовной слепоты, несмотря на наличие телесных глаз. Человечество само себя убивает через грех, разнуздывая низшие инстинкты, оно готовит себе страшную судьбу. И некогда человечеству над этим единственно важным задуматься. Творец мира велит заботиться только о дне том, страшном, судном. Мир велит заботиться только о мгновении, погружая человека в море забот земной жизни.

Задумайтесь насколько чище человека вся природа в своем бытии. Как чист камень, как чисты цветы, деревья и животные. Божья природа не оскверняет себя: не курит, не потребляет наркотиков, не развратничает, не вытравляет Богом данного плода. Бессловесная природа учит человека, как нужно кротко нести крест послушания Богу среди всех бурь и страданий этой жизни. Многие думают, что все, что происходит на земле, не будет иметь никаких последствий. В основном так думают люди с нечистой совестью, им так и удобнее. Но зачем обманывать себя?

Человек за все ответственен и страшно представить несчастье атеиста, прожившего на земле, утверждавшего, что ничего нет и вдруг очутившегося лицом к лицу с Реальностью, превосходящей все наши понятия о реальности. Если бы мы увидели несоответствие между нами и подлинной сияющей Святостью, мы бы ужаснулись. Нужно помнить, что по смерти, по разделении души от тела, страсти, проявлявшие, реализовавшие себя в жизни телесной, не оставляют души человека, порабощенной ими при жизни. Не освободившаяся от той или иной страсти душа перенесет ее в потусторонний мир, где при отсутствии тела невозможно будет эту страсть удовлетворить. Душа будет томиться и гореть непрестанной жаждой- греха и похоти. Ненасытной потребностью в еде будет мучиться после своей смерти тот, кто и раньше думал только о еде. Пьяница будет невероятно терзаться, не имея тела, которое можно успокоить, только залив алкоголем. Блудник будет испытывать такое же чувство. Деньголюбец — тоже, и курильщик — тоже. Сделайте опыт. Пусть курильщик не покурит трое суток. Что он будет испытывать? Страшное мучение, но еще смягченное всеми развлечениями жизни. Страдает не столько тело, сколько душа. Так страдает уже здесь на земле каждая душа, имеющая любую страсть. Зная это можно ли безразлично относиться к своим страстям? К этому страшному огню? Что делать?

Надо перестать оправдывать свою похоть, нужно осудить ее перед Богом и самим собой. И молить Бога о помощи победить страсть. Господь называется Спасителем реально, а не отвлеченно. Он спасает от всех слабостей и страстей, избавляет исцеляет — прощая. Конечно, страсть курения — грех, он, словно спичка, зажигается небольшим огнем, но все сжигает. Духовный смысл курения есть распущенность не только тела, но и души. Это ложное успокоение своих нервов, как говорят некоторые, не сознавая, что нервы есть плотское зеркало души. Это успокоение — самообман, мираж. После это наркотическое успокоение будет источником мучений души. Сейчас, пока есть тело, это успокоение надо возобновлять постоянно. А потом это успокоение будет источником адского мучения. Успокоить можно себя против страсти, только удержавшись от нее. Только поднявшись выше своих страстей, войдешь в сферу мира Христова.

Невозможно молиться духом, куря папиросу или сигарету. Не могут такие люди причащаться Тела и Крови Христовых, а значит, не могут спастись.

Александр ДРАГАН,

редактор газеты «Слово Боже – УПЦ»

с. Флорино, Бершадский район, Винницкая область.

Совершаемый обряд погребения, святой Православной Церковью над умершим христианином, основан на откровениях святой веры, известных ещё от Апостолов-учеников и последователей Иисуса Христа.
  Погребение несёт утешение, служит символом, в котором выражается мысль о всеобщем воскресении и будущей бессмертной жизни. Суть православного обряда погребения заключается в воззрении Церкви на тело как на освященный благодатью храм души, на жизнь настоящую — как на время приготовления к жизни будущей, и на смерть — как на сон, после пробуждения от которого, настанет жизнь вечная.
  Тело после смерти омывается. Омовение совершается в знак духовной чистоты и непорочности жизни умершего и из желания, чтобы он в чистоте предстал пред Богом по воскресении умерших. После омовения усопшего одевают в новые чистые одежды, которые указывают на новое одеяние нетления и бессмертия. Если перед смертью на человеке не было нательного креста, то его обязательно надевают. Затем усопшего кладут в гроб, как в ковчег для сохранения, который перед тем кропят святой водой — снаружи и внутри.

  Под плечи и голову кладут подушку, руки складывают так, чтобы правая была сверху. В левую руку усопшего вкладывают крест, а на грудь кладут икону (обычно для мужчин — образ Святителя, для женщин — образ Божией Матери). Это делается в знак того, что усопший веровал во Христа, распятого на кресте ради его спасения, и предал Христу свою душу, что вместе со святыми он переходит к вечному созерцанию — лицом к лицу — своего Творца, на которого при жизни возлагал все упование. На лоб умершего кладут бумажный венчик. Умерший христианин символически украшается венцом, как воин, одержавший победу на поле брани. Это означает, что подвиги христианина на земле в борьбе со всеми одолевавшими его пагубными страстями, житейскими соблазнами и прочими искушениями уже кончились, теперь он ожидает за них награду в Царстве Небесном. Тело усопшего в гробу покрывают особым белым покровом (саваном) — в знак того, что усопший как принадлежавший к Православной Церкви и соединившийся со Христом в ее святых таинствах находится под покровом Христовом, под покровительством Церкви — она до скончания века будет молиться о его душе.

  Гроб ставят посреди комнаты перед домашними иконами. В доме зажигается лампада (или свеча), которая горит до выноса тела покойного. Вокруг гроба крестообразно зажигают свечи (одну у головы, другую у ног и две свечи по бокам с обеих сторон) в знак того, что умерший перешел в область незаходимого света — загробную жизнь. Затем над телом умершего начинается чтение Псалтыри — оно служит молитвой родных и близких о почившем, утешает скорбящих о нем и обращает их молитвы о помиловании его души к Богу. До погребения над телом усопшего принято непрерывно читать Псалтырь, кроме времени, когда при гробе служатся панихиды. Наряду с панихидами принято служить заупокойные литии, особенно за недостатком времени (лития заключает в себе последнюю часть панихиды).

  Отпевание и погребение обычно совершаются на третий день (при этом в отсчет дней всегда включается самый день кончины). Для отпевания тело усопшего приносится в церковь, хотя может совершаться и на дому. Перед выносом тела из дома служится заупокойная лития, сопровождаемая каждением вокруг умершего. Кадило приносится в жертву Богу для умилостивления о почившем, в знак выражения его благочестивой жизни — жизни благоуханной, как святой. Каждение означает, что душа умершего, подобно кадильному фимиаму, возносящемуся вверх, восходит на Небо, к Божьему Престолу.

  На кладбище при прощании с покойным нужно целовать икону, лежащую в гробу и венчик на челе. При этом надо мысленно или вслух испросить у лежащего в гробу проще-ния за все те неправды, которые были допущены к нему при жизни, и простить за то, в чем был виновен он сам.

  В могилу усопшего обычно опускают головой на восток – в ожидании наступления Утра вечности, или Второго пришествия Христова, и в знак того, что умерший идёт от запада (заката) жизни к Востоку вечности. В напоминание о том, что вход в Царство Небесное был открыт крестными страданиями Спасителя, над могильным холмиком ставится восьмиконечный крест – символ спасения. Крест может быть сделан из любого материала, но обязательно правильной формы. Он ставится у ног усопшего распятием к лицу покойного – чтобы при всеобщем воскресении умерших, восстав от гроба, он мог взирать на знамение победы Христа над дьяволом. Так же ставятся и надгробные памятники с высеченными на них крестами.

К печати подготовил 

Александр ДРАГАН,

редактор газеты «Слово Боже – УПЦ».