КОМУ ЗАВИНИВ ШАРІК?

Із відкриттям кореспондентського пункту редакції нашої газети «Слово Боже – УПЦ» у селі Яланець, мені часто доводиться бувати у цьому селі.До нашого будинку, позаминулої осені приблудився безпритульний собака, білого кольору. Назвали його Шаріком.Мені коштувало неабияких зусиль, терпіння, ласки, аби приручити Шаріка. Він спочатку боявся підходити до людей, не кажучи про те, аби брати з рук їжу. Та все ж таки, з Божою допомогою цей собачка став горнутись до мене. З часом, з моїх рук став брати хліб, перестав боятись і людей. На скільки я зрозумів у його «собачому житті» було не солодко. Коли я попід став прямував у центр села, то Шарік завжди біг поруч. Він просто радів життю! Одного разу влітку, коли лише я закінчив читати «Псалтир» о 2 годині ночі, почув як дуже хтось б’є собаку… Вранці коли я доторкнувся до його тіла, то побачив, що Шарік увесь побитий; тече кров і поневічене тіло. Знову він почав цуратись людей, не підходив навіть до мене. Знову мені довелось його приручати. Видно комусь із яланчан не сподобався цей собака, який за своє життя нікому не зробив поганого, бо вирішив його отруїти. Я не стану описувати у яких страшних муках та конвульсіях помирав на моїх руках Шарік. Зі своєї сторони я робив усе, аби врятувати бідолашного. Видно, що Богу було угодно, аби забрати Шаріка до себе на небеса.

Я не розумію вас, яланчани, звідки у вас стільки жорстокості до тварин та байдужості до чужого людського горя? Пригадую, як нещодавно на відрізку шляху Яланець – Флорине сталася жахлива аварія у якій загинуло 5 місцевих жителів, які їхали у маршрутці на базар. Найбільше вразила поведінка тих людей, які залишились живими; вони почали перевертати поневічені мертві тіла, аби знайти свої мішки із кабаковими зернятами, картоплею. Далі вони почали зупиняти зустрічний транспорт, аби все ж таки потрапити на базар. Не знаю яке то було у них базарування, коли трапилась така трагедія. Одна жіночка яка чудом залишилась живою повернулась у село до автобусної зупинки у одному сандалі, бо другий загубила по дорозі, і розповівши про аварію побачила, як люди які стояли на зупинці повтікали по домівках. Ніхто не поїхав до місця трагедії, аби надати потерпілим допомогу. Під час сварки у самому центрі села у 2003 році, між Рибак Оленою та місцевим жителем Петром Х., коли останній з усього розмаху правою рукою вдарив у лівий висок Олену, внаслідок чого вона дуже закричала і упала на землю. Свідком цього було багато жителів села, але чомусь ніхто не став викликати швидку допомогу, зрештою, міліцію. Усі як завжди повтікали; лише зрідка заглядали через тин і гадали чим це закінчиться. Я упевнений, аби тій жінці було надано своєчасну медичну допомогу, то вона залишилася б жива, а так майже 2 години вона самотньо пролежала на дорозі.

Я не розумію, звідки у людей стільки байдужості та черствості? І церква у селі Яланці є. І священик кожної неділі читає проповіді. Однак щось не те у душах людей. Господи прости нас грішних!

Олександр ДРАГАН,

редактор газети «Слово Боже – УПЦ»

Бершадський район, Вінницька область.

 

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*