Дивні справи твої, Господи!

Селище Лінчин, Березнівського району стало Центром паломництва в Україні. Сюди прочани їдуть цілими сім’ями, навіть з віддалених куточків нашої країни. Адже там у лісі мічцеві жителі бачать… образ Спасителя.
Біля цього святого місця стоять довжелезні колони автомобілів паломників з усієї України!
Нещодавно люди бачили явлення образу Божої Матері на Прикарпатті. Міркували, що це, мабуть, якийсь знак, попередження. Невдовзі тим краєм виникла повінь – зруйнувала тисячі будинків, мостів…
Чого очікувати від явлення Спасителя жителям Рівненщини? Дехто з острахом повертається додому, помітивши між свічками та пожовклих берізок не лише лик Ісуса Христа, а й пророчі слова. Комусь здалось «суд», комусь – «2012», дехто над деревами прочитав слова «покайтеся!».
Першою звернула увагу на образ поміж дерев Поліна Черниш. Після 17 -ої години вечора вийшла зустрічати свою корівку, що поверталася з пасовиська, і мимоволі зачарувалася осінніми барвами, якими сяяло узлісся.
– «Господи, ще ж недавно зелено було, наче влітку, а вже листя жовте на деревах», – подумала, і ще пильніше глянула вгору, – пригадує Поліна Андріївна. – Аж раптом серце защеміло – серед того листя виднівся лик Спасителя. Перехрестилася й повернулася додому. Про те, що бачила, нікому не сказала. Бо хто ж повірить? На світанку на узліссі виднівся той самий образ. Жінка побачила школярів, які поспішали на навчання, і попросила їх пильніше глянути на ті берези. Діти також побачили серед листя лик Ісуса Христа. Переповіли учителям… За два тижні звістка про цю подію облетіла всю Україну!
З навколишніх сіл люди йшли пішки. А з віддаленіших їхали возами, велосипедами, кіньми… Почали з’їжджатися у Лінчин з різних областей. Особливо людно тут було минулими вихідними – якби вишикувати автомашини в одну колону, вона б сягнула кількох кілометрів…
Як переповідають старожили; під час Великої вітчизняної війни на цьому місці вагітній жінці розпороли живіт. На тому місці, де нині знаходиться лик Спасителя, трагічно загинуло у різні роки декілька людей.
– У сорокових роках минулого століття, під час війни, неподалік у лісі стояв гарнізон, – говорить директор школи Марія Деркач. – Один солдат пішов у наше село просити в діда Сидора хліба та води. За це командир розстріляв хлопця на місці. Солдатика поховали у селі. Коли прокладали дорогу, поховання зруйнували, бо воно лежало на шляху. Люди кістки познаходили й перепоховали на узліссі під березою. Дехто з паломників розповідає, що поряд з ликом Спасителя бачить і образ солдата… Сталася тут ще одна трагедія. Жили два сусіди. Один «пішов у ліси», став бандерівцем, другий відмовився, бо вагітна дружина мала народжувати. Час був страшний – що казати. Невдовзі між ними виникла сварка. Не тямлячи себе від люті «бандерівець» аби помститися сусідові вхопив ножа, і розрізав його дружині живіт. Поки породілля стікала кров’ю, нелюд повісив на дереві ненароджене дитя…
Паломники усіх тих страхіть не знають. Кожен намагається тлумачити диво по-своєму. Одні пророчить «великі переміни у державі», інші – «страшні біди», хтось говорить про «суд Господній»… І лише один Бог знає, що це є насправді.
Місцеві священики переконані, що подібні чудеса – свідчення недоброго. Бо зневірені сучасні люди, як колись фарисеї, не сприймають того, що Господь дає їм зрозуміти, і вимагають в Іісуса Христа дива. Народ прагне видовищ! Отже, наша Віра настільки слабка, що Господь Бог вимушений показувати те, що нас би здивувало, зміцнило Віру, Надію та Любов!

  Олександр ДРАГАН,
редактор газети «Слово Боже – УПЦ».
Рівненська область

Він був диктором від Бога

У жовтні 2006 року, перестало битися серце найстарішого, найдосвідченішого, "Заслуженого працівника культури", диктора Вінницького обласного радіо Віталія Тимофійовича Григор’єва. Так трапилось у моєму житті, що я особисто був знайомий із цією цікавою, неординарною особистістю, людиною легендою. Дякую Богу за це! 

Тоді, у 80-их і 90 –х роках, минулого століття, я був зачарований дикторським мистецтвом ведучих обласного радіо; Неонілою Олександрівною Геркалюк та Віталія Тимофійовича Григор’єва. Майже щодня, по буднях о 18 годині 10 хвилин слухав випуски новин обласного радіо. Подумки уявляв, які вони ззовні ці люди, які читають текст перед мікрофоном. Моя перша зустріч із Віталієм Тимофійовичем відбулась, приблизно у 1987 році. На той час, я співпрацював з обласним радіо; час від часу поштою надсилав матеріали. Моїм куратором був кореспондент радіо Володимир Григорович Бойко. З часом,вів медично — процвітницьку радіопередачу «Будьте здорові!»

Під час свого першого запису, на коридорі зустрів Віталія Тимофійовича. Тоді була зимна пора року. До приміщення зайшов середнього зросту чоловік. На ньому була шапка з опущеними «вухами» і на навколо шиї шарф. З великою цікавістю, зачаровано я споглядав на незнайомця…Ось так і познайомилися. Коли проходив у 1988 році строкову службу у збройних силах Радянського Союзу, то листувався із працівниками обласного радіо. Пам’ятаю, як отримав листа від Віталія Тимофійовича, у якому першими словами було таке речення; «Шанов-ний захиснику Вітчизни!» 

Після демобілізації, я прийшов провідати «своє» радіо. На жаль, співпраці не вийшло. Та все ж таки я підтримував стосунки із дикторами Геркалюк Н.О., та Григор’євим В.Т., Як сам визнавав Віталій Тимофійович, я був першим хто привітав його із Днем радіо під час першої роковини Незалежності України 1991 року. Будучи на заслуженому відпочинку, він іще деякий час вів новини. У музеї обласного радіо і телебачення нині зберігається як реліквія його Посвідчення, видане у 50 роках. А далі, як розповідав мені сам Віталій Тимофійович він «кинувся» у політику; почав відвідувати політичні заходи у Києві та Вінниці. Під час такої політичної баталії він ненароком зламав собі руку. Буваючи у відрядженні у обласному центрі, я зупинявся у готелі «Енергетик». Часто ми там зустрічались, і він мені давав уроки дикторського мистецтва, тобто сценічного мовлення. Після заняття Віталій Тимофійович розповідав про своє життя. Зараз я жалкую, що не робив відповідних записів, і тому пишу цей матеріал лише по пам’ятті. Одного разу він розповів мені, що у 50-60- х роках у Вінниці через річку «Південний Буг» був прокладений розвідний міст, якого на ніч піднімали вверх. На той час мовлення радіо розпочинало о 6 годині 15 хвилин. А тому йому часто доводилось добиратись на роботу через лід. Траплялось таке, що він провалювався. І все ж таки у такому стані, мокрим, аби зігрітись, біг на роботу на вулицю Чкалова, 13. Бувало таке, що чергові звуко — інженери дуже міцно спали, а тому доводилось через паркан запускати камінчики у вікно, аби розбудити. Зауважу, що Віталій Тимофійович, був двоюрідним братом відомого композитора Родіона Андрійовича Скалецького. І у його родині були родичі священники.

У 60-70 роках на обласному радіо, у обідню пору в єфір виходила передача, у якій анонсувались матеріали обласних та республіканських газет. По черзі диктори готували матеріали. Зовсім випадково він прийшов на роботу, а його колеги – дикторки не має. Довелось Віталію Тимофійовичу «рятувати ситуацію». Як з’ясувалось дикторка просто забула про передачу. 

Зрозуміло, що у своїх розмовах Віталій Тимофійович розповідав про своє особисте життя. На той час, він проживав у приватному будинку по вулиці Маяковського. Коли йому йшов 21 рік, він як завжди поспішав на роботу, то на одному із перехресть дороги його велосипедом збила дівчина. То було кохання з першого погляду, яке він проніс усе життя! На жаль, вони не поєднали свої серця і долі. Через 45 років він знову, зовсім випадково зустрів ту, яку шалено, палко кохав. Вона проживала, як і він самотньо; чоловік помер, діти виїхали до Росії. Однак знову, щось не склалось… Подарувавши будинок знайомим він переїхав жити до «Будинку ветеранів сцени», що під Києвом у Конче — Заспі. Я продовжував отримувати від Віталія Тимофійовича листи, на які обов’язково давав відповідь.

Якось випадково увікнув обласне телебачення, і почув як ведуча новин Світлана Бусілкова повідомила, що після хвороби помер Віталій Тимофійович Григор’єв. Земля нехай йому буде пухом, і Царство небесне!

Олександр ДРАГАН,

редактор газети «Слово Боже – УПЦ»,

с. Флорине, Бершадський район, Вінницька область.

НАДУМАНА ДОРОСЛІСТЬ

Лікарі – наркологи б’ють на сполох; в Україні стрімко розвивається «пивний алкоголізм» серед молоді. Сьогодні у веселій компанії пляшка пива, а завтра їм цього буде мало. І потянеться рука до цьогось міцненького. І прийде таке14-17 літнє «чадо» нетверезе додому… Батьки будучи заклопотаними у пошуках хліба насущного, роботи не зверне увагу на свою дитину. Далі ці діти, через декілька років створять сім’ї у яких поселиться «зелений змій». Почнуться непорозуміння, сварки. Молодій людині, як правило, хочеться виділитися чимось серед однолітків; аби помітили, оцінили індивідуальність і водночас бути таким як усі. Поведінку диктують молодіжні серіали, зокрема, реклама. За один вечір на екрані телевізора, хочемо ми цього чи ні, але побачимо безліч рекламних роликів, у яких пропагується пиво. Мало хто знає, що значна частина пивного ринку контролюється зарубіжним капіталом. Закордонні корпорації налагодили виробництво та збут, розгорнувши широку рекламну компанію нав’язуючи відповідні «цінності» нашим дітям. У країнах Західної Європи споживання пива знижується, навіть у Бельгії та Німеччині. Однак виробництво при цьому зростає, бо надлишки цього «пійла для бідних», збувають у країни третього світу.

«Пивний алкоголізм серед молоді» — тривалий час цей термін взагалі не розглядався, ані лікарями – наркологами, тим паче споживачами. Про пивну залежність, як про глобальну молодіжну проблему почали говорити відкрито, коли кількість дівчат і хлопців, що регулярно вживають пиво, перевалила за мільйон, а часу втрачено стільки, що багато хто з них поповнив ряди «професійних хронічних алкоголіків». Мало хто знає, що відбувається в організмі молодої людини, яка зловживає пивом. Дія цього напою на серце та судини схожа на наслідки прориву дамби. Кровоносна система настільки переповнюється рідиною, що навіть здорове серце ледь-ледь стримує шалений натиск. У ньому відбуваються функціональні зміни; передсердя і шлуночки захлинаються від посиленого притоку крові. Серцево – судинна система починає деформуватися, і врешті – решт серце стає схоже на розтягнуту шкарпетку, не здатну для нормальної, повноцінної роботи. До того ж порушується ритм серцевих скорочень (аритмія), коло замикається і розвивається гостра серцево – судинна недостатність, яка може призвести до смерті людини. Ось таким «корисним» буває іноді пиво для серця! Науково доведено, що пивний напій негативно впливає і на ендокринну систему. У жінок, шанувальниць цього напою, раптом починає грубішати голос, риси обличчя починають нагадувати чоловічі ознаки, і навіть з’являються вуса. В подальшому можуть виникнути проблеми із вагітністю. Чоловіки від вживання отримують у подарунок «пивний живіт», і ризикують захворіти на онкологічні хвороби. В Україні немає системних наступальних дій на державному рівні, пов’язаних з обмеженням алкоголізації. Офіційна статистика свідчить, що на обліку у медичних закладах перебуває до 900 тисяч хворих на алкоголізм, проте реальна цифра у 6-8 разів вища.

Нинішня ситуація з алкоголізацією українського суспільства – це є прояв масового хімічного ураження уповільненої дії, направленої у першу чергу на молодь та працездатне населення. Неабияку стурбованість викликає низька якість спиртних напоїв, їхня підробка, а також поширення споживання дешевого сурогату горілки – технічного спирту. Потрібно на найвищому рівні розпочати активні дії щодо подолання алкоголізму серед населення, а також пропаганда тверезого, здорового способу життя. Зростання економіки, фінансування охорони здоров’я, на жаль не поліпшило демографічну ситуацію. Українці вимирають найшвидшими темпами в Європі. Однією з причин смерті є алкоголізм понад 40 тисяч людей. Аби подолати цю кризу потрібні комплексні дії. Ані виробництво, ні обіг етилового спирту для виготовлення алкогольних напоїв не регулюється державою. Досвід Росії показує, що поправки до федерального закону щодо регулювання виро-бницства та обігу етилового спирту, скоротили смертність на 138 тисяч осіб.

Через надмірне споживання спиртних напоїв чоловіки живуть на 8-14 років менше, ніж жінки, тобто на 100 жінок – 140 чоловіків. Вихід із цієї ситуації на мою думку полягає у тому, що потрібно заборонити рекламу алкогольних напоїв, зменшення масового вживання алкогольних напоїв за рахунок підняття акцизу на алкоголь, заборона розпивання алкоголю у місцях масового відпочинку людей, обмеження часу продажу алкоголю, обмеження доступу молоді до слабоалкогольних напоїв до 18 років, міцних – до 21 року.

До нас у редакцію газети «Слово Боже – УПЦ», пише багато читачів, які у своїх листах розповідають, що вони зі острахом очікують «святкування» державних та релігійних свят. Інколи таке «святкування» триває до 9 днів. І люди безбожно п’ють спиртні напої та пиво. Як на мою думку, зокрема, до святкування Святої Пасхи, необхідно готуватись заздалегідь. Це повинно бути впродовж великого 40 –ка денного посту, читання Псалтиря, сповідь та причастя у церкві. Нині на превеликий жаль, більшость людей у святкуванні релігійних свят вбачає лише привід добряче напитись. І це реалії нашого життя. То ж варто замислитись над своїм здоров’ям.

 

Олександр ДРАГАН

редактор газети «Слово Боже – УПЦ»

с. Флорине, Бершадський район, Вінницька область.